Петро Урсулович

Петро Урсулович працював у Softjourn на посаді керівника відділу безпеки з 2016 по 2022 роки. Колеги з різних відділів компанії характеризують Петра як щиру, відповідальну, сміливу та самовіддану людину з неймовірним почуттям гумору. Здавалось, що офіс для нього був другим домом, тут він проводив багато часу, підвищував ефективність нашого офісу, і водночас дбав про кожного софтджорнівця. Іноді, він навіть жартома просив іншого охоронця, Вадима Кунаха, щоб той щось зламав у офісі, мовляв, таким чином у Петра з’явиться причина знову щось ремонтувати чи обладнувати. До прикладу, під час перебоїв з електропостачанням, Петро встановив дизельний генератор на даху. Таким чином, офіс Softjourn зміг працювати під час відключень електроенергії, спричинених атакою Росії на енергетичну інфраструктуру України. І о 5 ранку 24 лютого 2022 року, одразу після того, як завершив встановлення генератора, Петро почув перші вибухи. Сумнівів не було, почалася повномасштабна війна. 

Він дотримувався щоденного режиму фізичних навантажень і навіть обмежував свій раціон. Його метою було зберігати спокій у складних ситуаціях на фронті, не відчувати сильного голоду та мати холодний розум. На запитання, чому він себе так обмежував, він відповідав: «Старий воїн — мудрий воїн». Варто зазначити також його волонтерську діяльність. Він брав участь у всіх важливих заходах, у тому числі в діяльності нашого благодійного фонду. Softjourn започаткував цей благодійний фонд після російського вторгнення в Україну у 2014 році, і пожертви використовувались на купівлю транспортних засобів та обладнання для українських учасників антитерористичної операції. Протягом усього часу роботи в Softjourn Петро займався доставкою та передачею необхідної техніки та обладнання в зону АТО.

Навіть під час своєї відпустки він їздив у зону АТО, де на добровільних засадах виконував обов’язки водія-охоронця для бригади медиків, що надавала медичну допомогу бійцям АТО та мирним жителям Луганської області. У 2018 році Петро Урсулович був відзначений нагородою «Волонтер року» міста Калуш за найвищі досягнення у волонтерстві.

Петро розпочав свою боротьбу із російською агресією під час Євромайдану у Києві у 2013 році. Євромайдан — це серія протестів і заворушень в Україні, які почалися 21 листопада 2013 року на Майдані Незалежності в Києві. Ці протести були викликані відмовою проросійсько-орієнтованої влади України від угоди про асоціацію між Україною та ЄС і рішенням налагодити тісні відносини з Росією.

Після того, як Петро дізнався про побиття силовиками протестувальників 30 листопада, він вирішив долучитися до протестів. Протест на Євромайдані досяг своєї кульмінації 18 лютого, коли в Києві в результаті інтенсивного конфлікту між активістами Майдану та провладними силовиками загинуло майже 100 протестувальників.

Його побратим по Майдану Іван Качмар добре знав Петра і згадував про нього таке: “Петро був найпунктуальнішою людиною, яку я знав. Він був людиною слова, завжди приходив на допомогу і водночас був серйозним та добрим. 18 лютого він був вдома [в Калуші], а коли побачив у новинах, що відбувається в Маріїнському парку, то приїхав до нас у Київ на Майдан у ніч на 19-те лютого.”

Незабаром після цього, Росія у відповідь анексувала Крим та вторглася в області на сході України. Це спонукало Петра приєднатися до 4-го оперативного батальйону Національної гвардії під назвою «Крук», завданням якого була боротьба за свободу та проти тиранії. Він декілька років воював у зоні проведення АТО до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Увечері 24 лютого Петро знову пішов боронити Україну, ставши командиром десантно-штурмового відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. Під час виконання важливих бойових завдань, Петро завжди зберігав спокій та холодний розум, що робило його надійним товаришем по зброї. За його хоробрість та бойові заслуги Петро був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня за життя та «За мужність» ІІ ступеня посмертно.
Зі слів побратимів:

“З Петром ми познайомилися на початку війни під Снігурівкою, що у Миколаївській області. Тоді мене вразила мужність його характеру. Завжди вмотивований, мотивував інших. Людина із надзвичайно розвиненим почуттям гумору.

В найскладніших ситуаціях знаходив слова підтримки та розради для бойових побратимів. Був надзвичайно пунктуальною та дисциплінованою людиною, людиною слова і честі, який завжди йшов впевнено до поставленої цілі.

 Грамотний воїн, чудово знав військову справу, про таких кажуть - сильний духом. Навіть коли у червні 2022 року отримав поранення і йому було дуже важко, він все одно казав, що це дрібниці. Жартував, сміявся і мріяв як найшвидше повернутись на передній край. Ти був найкращий, брате! Герої не вмирають!”

“Нас познайомив Майдан. Надійність, відповідальність, безкомпромісність до проявів несправедливості - це ті основні риси, які характеризували особистість Петра. На Майдані та нашій 3-й сотні всі знали - якщо Петро заступив на пост, то там і муха без перепустки не пролетить. Я знав, якщо за щось взявся Петро, то ця справа буде доведена до кінця і не потребуватиме контролю зовні. Таких людей в суспільстві обмаль, але на таких тримаються всі добрі справи. Після Майдану почалась війна з мордором. Хтось зразу з Майдану пішов в зону АТО, а хтось, у зв'язку з, по суті, відсутності на той час державних інституцій, взявся організовувати забезпечення всім необхідним для наших воїнів на фронті.

Вже перед широкомасштабним вторгненням Петро ніби відчував, що АТО це все не закінчиться. Все старався вдосконалити свою фізичну підготовку. Почав бігати на довгі дистанції. Колись навіть просив мене за ним проїхати на велосипеді, щоб точно засікти дистанцію і його швидкість. Була мрія пробігти марафонську дистанцію. Але почалась широкомасштабна фаза війни з москалями та Петро як завжди не роздумуючи став на свою останню дистанцію, боронячи Україну. Він її пробіг з честю, як Воїн. Це при тому, що він міг з легкістю "відкосити" від ЗСУ враховуючи його всі попередні травми, які він не просто приховав від медкомісії, а наполягав, щоб медики просто їх не помічали. Петро був добрим товаришем. Мозок ніяк не сприймає, що його вже немає на цій землі. Здається зараз відкриються двері й зайде Петро на каву. Хочеться вірити, що Він просто зійшов зі своє марафонської дистанції на перепочинок.

На зв'язку... Честь.”

На жаль, під час одного із бойових завдань на початку літа 2022 року, Петро був поранений, однак це не завадило йому продовжувати бути таким же активним, яким він був завжди. Ще під час лікування в місті Дніпро, Петро із власної ініціативи відремонтував усі розетки у своїй лікарняній палаті. Пізніше він попросив перевести його до Івано-Франківська, де знаходиться офіс Softjourn, оскільки він не міг спокійно сидіти на місці й завжди хотів щось покращувати та вдосконалювати. 

Після успішної реабілітації Петро повернувся на передову захищати Україну. На превеликий жаль, 30 жовтня 2022 року він загинув у бою біля села Невське Сватівського району Луганської області. До цього, Петро воював у боях за Херсон разом зі своїм відважним колегою по Softjourn, Олегом Перегудою, котрий також загинув у бою за вільну Україну. Петро так і не зміг пересвідчитись у тому, що його боротьба за Херсон була успішною, оскільки він загинув за 11 днів до того, як українські війська звільнили місто від російських окупантів. Петро назавжди залишиться в нашій пам’яті та житиме у наших серцях.

“кінець.

тепер для багатьох людей життя - як страшний сон

немає любого Петра..це і любимий чоловік, і найкращий брат, і маленький син, і хороший батько

загинув на війні, зійшовши на свій трон

шану тобі давала кожна людина та кожен горобець

своєю смертю ти зв‘язав людей мільйон

на трон твій білий сів чорнезний ворон

і буде він з тобою на весь твій шлях

тепер ти мрець

який ніколи не згорне в обійми у своїх руках

показував себе ти не в словах, а в діях

не відмовляв навіть по неділях

робив все через не можу

завжди казав “я все зможу”

ти на своїх крихких плечах тягнув нас всіх

і тільки деколи я могла почути, твій чудовий сміх

я тебе не забуду до останніх своїх літ

люблю тебе безмежно

Щит | Хмурий “На зв’язку” ” 

Автор Катерина Урсулович, донька Петра.